Подорож для мене — це не просто переміщення з точки А в точку Б. Це процес занурення у простір, де кожен метр траси, кожен заправний комплекс, кожен старий міст чи нова розв’язка — це окремий витвір інженерного мистецтва, який я прагну відчути. Саме так я сприймаю дороги. І ось коли цьогоріч мій творчий шлях привів мене у Центральну Європу — до Чехії та Словаччини, я вирішив розібратись, як влаштована їхня система платних доріг, і що це означає для мандрівника на авто. 

Дорога як арт-об’єкт

Я давно звик сприймати дорогу як полотно, де розгортається не тільки пейзаж за вікном, а й історія, настрій країни, її ставлення до подорожуючих. У Чехії та Словаччині дороги справляють враження продуманих і зручних, але з певними нюансами, які важливо враховувати.

Головна особливість обох країн — платні траси. Але це не платні автомати на пунктах проїзду, як у Франції чи Італії. Тут усе організовано за системою віньєток — цифрових чи наклейкових дозволів, які купуються на певний термін. І це не просто бюрократична формальність, а справжній квиток на безперервне мистецтво подорожі.

Чехія: цифрова віньєтка замість наклейки

У Чехії від 2021 року повністю перейшли на електронні віньєтки для легкових авто. Віньєтка Чехія неабияк спростило життя мандрівникам. Тепер, замість того щоб шукати паперову наклейку на заправці і обережно ліпити її на лобове скло, достатньо зайти на сайт https://electronic-vignette.cz/uk обрати термін дії (10 днів, місяць або рік), внести дані свого авто та оплатити банківською карткою.

Я обрав 10-денну віньєтку за 270 чеських крон (приблизно 11 євро). Система одразу надіслала мені підтвердження на електронну пошту. З цього моменту номер мого авто опинився у центральній базі. На трасах встановлені камери, що автоматично зчитують номери і перевіряють їх у базі наявності віньєтки.

Важливо знати, що віньєтка потрібна тільки для автомагістралей і певних швидкісних доріг. Зазвичай перед в’їздом на таку дорогу стоїть знак із зеленою автомагістраллю і написом „Dálniční známka“. Якщо ж їхати місцевими дорогами чи об’їзними — оплати не потрібно.

Я спеціально випробував два маршрути: один через платні автомагістралі, другий — місцевими дорогами. Зізнаюсь чесно, обидва варіанти мають свій шарм. На автомагістралі D1, що веде з Праги на Брно, я відчув всю насолоду від швидкого, рівного асфальту, сучасних мостів і заправок з кавою, яку можна назвати арт-об’єктом. А ось сільські дороги Чехії — це вже повільне полотно життя, старовинні будинки, церкви, луки і тихі містечка.

Словаччина: ще трішки класики

У Словаччині ситуація схожа, але є свої нюанси. Тут також діє система електронних віньєток. Купити її можна на сайті https://sk-digital-vignette.com/uk або на великих заправках. Цікаво, що словаки першими у Центральній Європі перейшли на електронні віньєтки ще у 2016 році.

Я зупинився на 10-денній віньєтці вартістю 12 євро. Все оформлюється онлайн, швидко та зручно. До речі, за порушення — наприклад, відсутність віньєтки при русі платною дорогою — штраф становить від 50 до 500 євро, і його можуть виписати автоматично на підставі камер.

Словацькі автомагістралі справили на мене враження довершених стрічок асфальту, що пронизують гірські долини та старовинні міста. Особливо дорога D1 між Братиславою та Жиліною. Це не просто автомагістраль, а дорога-подорож крізь простір та час. Я зупинявся на оглядових майданчиках, замальовував хмари над Татрами та вуличні графіті на заправках — окремий пласт локального стріт-арту.

Мистецтво заправок і дорожньої інфраструктури

Як людина, що цінує в деталях усе — від муралів на стінах до дизайну дорожніх знаків, я не міг не відзначити естетику автодорожньої інфраструктури Чехії та Словаччини.

Чеські заправки Benzina Orlen чи OMV — це сучасні комплекси з чистими туалетами, кавовими автоматами, де кава смачніша, ніж у деяких кав’ярнях, і навіть маленькими виставками фотографій місцевих пейзажів. Я не раз зупинявся не стільки заправити бак, скільки заради ще однієї порції «випадкового мистецтва».

У Словаччині на заправках часто зустрічаються стенди з локальними ремеслами, сувенірами, а в деяких навіть міні-галереї з картинами місцевих художників. Це робить навіть банальну паузу на каву маленькою культурною пригодою.

Чи варто їхати без віньєтки?

Звісно, можна оминути платні дороги, обравши маршрут селами та регіональними трасами. Я теж так пробував. Але варто розуміти: хоч це і романтичніше, проте вдвічі повільніше. Особливо у Чехії, де сільські дороги часто вузькі та в’юнкі, а обмеження швидкості в населених пунктах суворо контролюють.

Крім того, навіть на неплатних дорогах можна натрапити на неймовірні об’єкти — старі залізничні станції, занедбані костели, закинуті фабрики, що давно стали об’єктами стріт-арту.

Мій висновок

Платні дороги Чехії та Словаччини — це не просто інфраструктура, а окрема форма мистецтва подорожі. Вони додають відчуття комфорту, швидкості, впорядкованості. А головне — дозволяють зекономити час для найціннішого: випадкових зустрічей, зупинок біля старовинних замків, мандрівок у гори чи вуличних фестивалів.

Рекомендую всім, хто планує подорож авто в ці країни, заздалегідь оформити віньєтку онлайн, зберегти підтвердження, обрати маршрут не лише заради пункту призначення, а й заради дороги як такої. Адже саме в русі народжуються найкращі історії, і я, як арт-мандрівник, завжди шукаю в цьому своє натхнення.